Які на смак пальчики?
Чому ведмедику можна смоктати лапку, а мені не можна?
Катруся С., 4 роки
Так, страхи – це сходинки дитинства. А шкідливі патологічні звички? Смоктання великого пальця, гризіння нігтів, намотування волосся на палець… Якісь нав’язливі рухи та дії, схожі на ритуали. Про що вони свідчать та говорять? Чи серйозно це?
- Він просто у мене ненормальний якийсь, вже декілька хвилин жаліється мама, гнівно поглядаючи на дитину. – три роки виповнилося, він як маленький смокче палець. Скільки я йому говорила, скільки пояснювала… все розуміє, а робить мені на зло. Не дитина, а якесь непорозуміння, одні проблеми з ним.
Така мама може жалітися ще хоч декілька годин, останньої фрази її достатньо, щоб виявити причину нав’язливої звички у дитини. Вона нелюбима – і це головний пусковий механізм. Будь – яка дитина інтуїтивно відчуває навіть завуальовану нелюбов. А якщо неприязнь на лице? Мабуть, нашої уяви не вистачить на те, щоб уявити, як страждає дитина, які переживання турбують її. І вона мимоволі знаходить заспокійливий засіб, і цей засіб – смоктання пальця. Придивіться до своєї дитини в ці моменти, вона як ніби то забувається, відключається від зовнішнього світу, отримує задоволення. Це засіб самозахисту і ствердження свого «Я».
Що ще може травмувати психіку дитини?
Перш – за все відсутність ласки і теплоти при спілкуванні з нею, сварки батьків, їх конфлікти, розлучення, дефіцит дитячого спілкування, строгість батьків, їх постійне «неможна». Таким дітям смоктання пальця компенсує недостатню увагу, нерозділеність почуттів.
Вихід є! Попіклуйтеся про те, щоб малюку було радісно жити.
Часто смокчуть пальці діти, ослаблені частими простудними захворюваннями, глистяними інвазіями, кишковими інфекціями і невропатією. Діти можуть смоктати не тільки палець, але і куточок ковдри, а також інші речі, які попадають під руку, правда, за звичай одні і ті ж. Одночасно з смоктанням пальця багато дітей роблять і ще якісь нав’язливі рухи (гладять вуха, колупаються в носі, шмигають носом, облизують губи, тощо. Іноді хвилює батьків звичка гризти нігті. Поява цієї звички – признак нервовості і тривоги. Нігті «самі» гризуться і «самі» кусаються, діти навіть не знають «коли». А «коли» – це чи хвилювання, чи перезбудження, що викликає тривогу.
Розмова, виступ, очікування, перегляд фільму – все те, що хвилює дитину може супроводжуватись гризінням нігтів, особливо в тих випадках, коли мама з татом хочуть бачити в ній «вундеркінда», перевантажуючи його інтелект. І цим ще більше посилюючи нервову напругу дитини, перетворюючи все в зачароване коло. З одного боку , батьки незадоволені такою звичкою дитини і вимагають її припинення, з іншого боку – своєю поведінкою культивують її. І все це лягає на тендітні плечі дитини. Хто прав тут, а хто винуватий?
ЯК ПОТРІБНО себе вести батькам з дитиною, що має патологічні звички:
- Спробувати зрозуміти її.
- Не сердитися.
- Підтримувати віру у себе.
- Заспокоїти і пояснити, що все це пройде.
- Зайвий раз похвалити і відволікти від мрячних думок.
- Не сварити, не наказувати.
- Зробити життя приємним, а головне – полюбити її.
- Придумати якусь захопливу рольову гру, наприклад в перукарню, де роблять манікюр тільки дітям з гарними нігтями і не вологими пальчиками.
- Урізноманітнити іграшки.
- Налагодити її дитячі контакти.
- Зменшити надмірне інтелектуальне навантаження.
- Виключити на деякий час збуджуючі заходи та перегляди захоплюючих фільмів і читання страшних казок.
ЯК НЕ ПОТРІБНО вести себе батькам з дитиною, яка має патологічні звички:
- Сердитися та злитися на неї.
- Намагатися цю шкідливу звичку заборонити та «зламати» дитину.
- Постійно контролювати та погрожувати.
- Наказувати.
- Замотувати пальчики чи мазати їх неприємними речовинами.
- Завжди і у всьому підкреслювати свою нелюбов.