Рухова активність дитини 4-5 року життя
У чому ж полягає оптимальність педагогічного впливу дорослого на дитину? Чи лише в нав’язуванні стереотипів, норм поведінки, чи в наданні дитині можливості самій експериментувати (звичайно, поряд з дорослим), знаходити власні рішення? Чи не слід нам переглянути підходи до фізичного виховання дошкільників із сучасних позицій, збільшити питому вагу саме діяльнісного компонента в системі дошкільної освіти, при провідній ролі самостійності дитини?
Особливої значущості сьогодні набуває рухова діяльність дітей (імітаційні вправи, рухливі ігри, пластичні етюди тощо), адже за допомогою фізичних вправ можна знімати емоційні зриви що іноді виникають у дітей у процесі напруженої розумової діяльності; забезпечувати емоційну врівноваженість, бадьоре самопочуття. Ця ідея пов’язана з твердженням видатного педагога К. Ушинського про те, що дітям дошкільного віку властива потреба в діяльності і стомлюються вони не від неї, а від одноманітності й однобічності, у зв’язку з чим закономірною є потреба частої зміни видів діяльності.
Упродовж багатьох років основними методами початкового навчання дітей рухових дій є показ і пояснення дорослим техніки їх виконання. Проте, якщо в основі концептуальних змін у дошкільній освіті лежить активність і діяльність самої дитини, то чому б не надати можливість дитині в процесі вправлянь, проб та експериментування самостійно визначити, яким способом доцільніше пролізати у вузький отвір (прямо чи боком), відбивати м’яч від підлоги (двома чи однією рукою), пролізати під високою чи низькою перешкодою (способом «прогнувшись» чи з опорою на коліна та кисті рук). Якщо ж дитина не в змозі самостійно вирішити завдання, то тоді в нагоді стане показ і пояснення дорослого. Уміння дитини самостійно пізнавати, робити самостійний вибір забезпечить швидку адаптацію до навколишніх змін, більш усвідомлене сприйняття причинно-наслідкових зв’язків (прогнув спину – не зачепив мотузку, енергійно відштовхнув м’яч – далі метнув), ефективність розвитку самостійності, кмітливості, творчостіта ініціативності. При цьому ми не відкидаємо вагомих надбань у галузі дошкільної освіти, лише змінюємо акцентну вихованні й розвитку дитини, надаючи їй можливість самостійно вирішувати проблемні ситуації як активному суб’єкту діяльності.
Cлід відзначити, що процес формування рухових навичок відбувається на основі усвідомлення дітьми техніки виконання рухових дій, яке в свою чергу тісно пов’язане з їх емоційно-чуттєвою сферою та вольовими зусиллями. Тобто на тлі позитивних емоцій, що їх отримують діти в процесі фізичного виховання під мудрим керівництвом дорослого, власних знахідок і досягнень реалізується фізичний розвиток дитини. Його ефективність впливає на цілісний розвиток організму дитини, в і основі якого лежить безперервний взаємозв’язок діяльності всіх органів і систем.
До мотивів активізації рухової діяльності дітей належать:
- вроджена потреба у руховій діяльності;
- інтерес до цікавого та доступного для них змісту;
- інтерес до всього таємничого, нового: це може бути нова вправа, цікаві засоби, казковий сюжет, нове обладнання;
- прагнення наслідувати дії однолітків і дорослих;
- бажання досягти позитивних результатів;
- можливість самоствердитися в тому, що найкраще виходить (самореалізація).
Вихователям та батькам слід пам’ятати, що лише на основі сформованої в дітей віри у власні сили та можливості, бажання й намагання досягти значних результатів можна досягти свідомого оволодіння ними руховим досвідом.
Бажаємо успіхів усім дорослим у реалізації пріоритетного завдання – піклування про збереження і зміцнення здоров’янаших дітей.