Вирішення конфліктів: практичні поради
Дитинство – це тренувальний майданчик, де діти вчаться контактувати з навколишнім світом. Це щоденний соціальний досвід, за допомогою якого вони розвивають і зміцнюють свої навички соціального спілкування. Допомогти їм правильно керувати собою в конфліктних ситуаціях, повідомляти про свої потреби й бажання та ефективно вирішувати суперечки – складне завдання, що потребує від батьків чіткого розуміння та практичних стратегій.
Дана стаття не розглядає конфлікти, які виникають на ґрунті знущань (булінгу), фізичної чи вербальної агресії чи агресії братів і сестер. Але деякі стратегії, які будуть наведені далі, можуть стати у пригоді при вирішенні більш серйозних суперечок.
Протягом усього свого дитячого життя діти беруть участь у великій кількості соціальних взаємодій. Тому часто у своєму повсякденному житті діти неминуче перебувають у певній формі конфлікту.
У тих, хто може вирішити конфлікт мирним шляхом, більше шансів на те, що їхні однолітки приймуть їх, у той час як дітей, які роблять неправильний вибір своєї поведінкової реакції в конфліктній ситуації, швидше за все, однолітки відкинуть.
Що ви можете зробити?
Існує найкращий спосіб домогтися самостійності дитини: навчити її міркувати та знаходити компроміси. Тут важливо батьківське втручання в поєднанні із залученням дитини до процесу врегулювання конфлікту. Оскільки діти сперечаються з найрізноманітніших причин, перед батьками стоїть складне завдання: визначити, коли необхідно продовжити суперечку, а коли треба втрутитися й зупинити її, коли виступити посередником, а коли дозволити дітям розібратись у тому, що відбувається, самостійно. Батькам варто подивитись на ситуацію з точки зору того, що коли діти сперечаються й вирішують свої суперечки, вони ростуть і набувають важливі соціальні навички.
Іноді батькам слід втрутитися, щоб забезпечити безпеку дитини й попередити погіршення ситуації. Проте втручання в суперечку не завжди означає повний і тотальний контроль над ситуацією та встановлення своїх правил. Батьківське втручання може мати вид посередництва, коли батьки відіграють активну роль і надають допомогу дітям в управлінні своїми емоціями, обговоренні своїх потреб і генеруванні власних рішень.
Ідеї про надання допомоги дитині в конфлікті
- Моделюйте позитивне вирішення конфлікту. Те, як дорослі вирішують власні конфлікти, має великий вплив на дітей. Батьки, які під час суперечки підвищують голос один на одного, погрожують, ображають, жорстокі або агресивні, неусвідомлено дають дитині зрозуміти, що така поведінка є прийнятним способом урегулювання ситуації. Моделювання позитивного вирішення конфліктів, а саме співчуття та співпереживання, творчого вирішення проблем і контролю емоцій, дає дітям позитивний приклад.
- Використовуйте ефективне спілкування. Неупереджена розмова з дитиною, активне вислуховування допомагають їй заспокоїтися, розібратись у своїх почуттях, з’ясувати, у чому проблема, і знайти її рішення.
- Опрацьовуйте емоції й почуття дітей. Обговорюйте та аналізуйте з дітьми їхні емоції й почуття – вони гніваються, сумують, розчаровані, схвильовані, переживають почуття ніяковості чи страху?
- Навчіть їх заспокоюватись і звільнятись від стримуваних емоцій. Це може бути що завгодно – від глибокого дихання та релаксації до фізичної діяльності, писання чи малювання.
- З’ясуйте, чого вони хочуть. Розмова з дитиною допомагає їй заспокоїтись і почати розуміти свої власні мотиви – що вона дійсно хоче або чого потребує, чого хоче інша дитина і що вона, у свою чергу, відчуває.
Практичні поради батькам
Вивчайте практичні прийоми спілкування. Існують деякі практичні техніки, які ви можете запропонувати своїм дітям, щоби більш ефективно спілкуватись у запалі сварки або після того, як вони заспокоїлись. Разом з дітьми ви навіть можете обіграти деякі моделі поведінки.
- Бути добрим – важко конфліктувати з доброю людиною.
- Уникати образливих фраз – це може тільки погіршити ситуацію.
- Розмовляти з опонентом про проблему відверто й чесно – так точка зору кожного буде почута.
- Уважно прислухатись до інших і повторювати те, що вони сказали, – це дає можливість почути співрозмовника й виправити непорозуміння.
- Використовувати займенник «я», де це можливо, – у ході обговорення за допомогою «я» забирається підтекст провини. Наприклад: «Я відчуваю себе засмученим, коли ти не граєш зі мною» замість: «Ти мене уникаєш і ніколи не граєш зі мною».
- Під час пошуку рішення використовуй «мозковий штурм» – напиши розгорнутий список ідей, як вирішити конфлікт, у тій послідовності, в якій вони спадають на думку.
- Будь готовим до компромісу, щоб дійти до взаємовигідного рішення. Погоджуйся з вирішенням проблеми й дотримуйся його.
- Думай про можливі наслідки своїх рішень.
Спілкування з дитиною: від конфліктів до довіри
Типові конфлікти в сім’ї розгораються найчастіше тоді, коли батько висловлює свою вказівку у формі заборони «Ні, ти не отримаєш торт» або прохання «Не міг би ти прибрати свої іграшки?». У тому й іншому випадку дитина пручається або не реагує позитивно, і тоді батько обурюється. Інша типова причина конфлікту пов’язана із протилежними бажаннями й потребами. Батько хоче, щоб дитина сіла й поїла або вдягла піжаму, а дитина хоче продовжувати грати. Батько хоче, щоб дитина лягала спати, а дитина хоче послухати ще дві казки. Такого роду проблеми нормальні й бувають у більшості сімей.
Традиційна (класична) модель вирішення конфліктів
Коли в сім’ї виникає конфлікт, необхідно з’ясувати, хто винен, і накласти покарання, часто зване «наслідком», яке вважається засобом виправлення винуватця. Або ж як якось інакше спонукати дитину до відповідальності. Коли виникає конфлікт бажань, потреб чи думок між батьком і дитиною, бажання батька – звинувачувати, бажання дитини – виправдатись, у результаті дитина звинувачує батьків або саму себе, й починається протиборство, сварка. Це як у суперечці про те, хто винен, а хто ні, яка жодним чином не сприяє істинній співпраці.
Існує тверде переконання, що якщо дитина зробила або сказала щось неправильне або не зробила те, що повинна була, то:
- Вона знову мусить заробити довіру дорослого – «Я повірю, що ти дійсно шкодуєш про скоєне, коли побачу, що ти це виправив».
- Дитина, яка вчинила «неправильно», здатна подумати про наслідки, змінитись або навчитись, тільки якщо їй скажуть у тій чи іншій формі про те, як неправильно вона діяла.
- Для того щоб дитина навчилась вести себе більш адекватно, дорослий повинен визначити наслідки поганої поведінки, оскільки це єдиний спосіб навчити дитину або змусити її турбуватися про результати своїх дій (що сприймається дитиною, як дуже образливе, вселяє невпевненість), а якщо такі наслідки відсутні, то дитині «цього разу пощастило».
- Батько приймає рішення про відповідне покарання (це може бути ігнорування або позбавлення дитини чогось цінного для неї, накладання на неї деяких додаткових домашніх обов’язків); дитині кажуть про те, що покарання є наслідком її дій або бездіяльності (відмови робити те, про що її попросили), і вона заслуговує на це покарання, коли порушує правила або проявляє неслухняність.
- Дитині кажуть про те, що наслідки/покарання встановлюються, тому що вони «необхідні» для сповнених любові взаємин, що це частина відповідальності люблячого батька, що це насправді «любов», і так ми вчимося бути кращими. Дитина повинна не тільки очікувати болючих наслідків у відповідь на свої помилки або відмову бути слухняною, а і сприймати болючі враження від взаємин з батьком як відображення своєї неслухняності.
- Діти бояться несхвалення своїх батьків. Щоб уникнути звинувачень і неприйняття, вони намагаються не брати на себе відповідальність і розпочинають дуже вміло звинувачувати інших. Прийняття відповідальності здається їм небезпечним.
- Діти йдуть на багато що, щоби приховати свої помилки, звинувачувати інших, нападати в якості кращого засобу захисту та всіляко уникають особистої відповідальності (наприклад, домашніх обов’язків), адже це може призвести допомилок.
Нова (універсальна) модель взаємозв’язку почуттів і незадоволених потреб
Коли виникає конфлікт бажань, потреб чи думок між батьком і дитиною, вважається, що батько чи дитина, або обидва мають почуття, що заслуговують і вимагають уваги.
- Нам треба порозмовляти, щоб краще зрозуміти один одного, ми повинні по черзі слухати один одного, непорозуміння треба виявити й усунути.
- Ми віримо у притаманну нашій дитині доброту, ми віримо, що за допомогою чесної, щирої, але делікатної спільної розмови про свої почуття можна вирішити всі можливі труднощі у взаєминах. Навіть немовлята потребують і заслуговують того, щоб відчувати себе дійсно почутими.
- Кожна людина, таким чином, відчуває більше почуття розуміння й поваги, а також більше розуміє причину виникнення конфлікту, проймається співчуттям до іншого його учасника.
- Ми віримо, що і батько, й дитина хочуть виправити та вирішити проблему, але кожному з них необхідно бути почутим, а дитині до того ж необхідно знати, що вона не байдужа для своїх батьків.
- Батько визнає, що навіть коли він засмучений, взаємозв’язок з дитиною повинен стояти на першому місці й вести до виправлення конфлікту.
- Дитина вчиться дізнаватись на закономірних наслідках про те, що відчуває батько із приводу події: «Я дуже злякався, коли побачив, як ти вліз туди, і хвилювався, що ти можеш травмуватись».
- Здатність батьків проявляти увагу, турботу, любов і підтримку почуттів дитини в цій складній ситуації дає розуміння, що вона, як і раніше, найдорожча, оточена піклуванням людина, навіть у стані конфлікту.
- Оскільки дитина вірить, що увага та скерування батьків відбуваються тому, що дорослі піклуються про неї, і якщо почуття дитини було взято до уваги, дитина готова почути та взяти до уваги думку своїх батьків і винести з конфліктної ситуації справжній урок.
- Діти, роблячи помилки, не соромляться ділитись почуттями й шукати підтримки своїх батьків. У них немає необхідності приховувати свої помилки, звинувачувати інших або нападати на членів сім’ї, тому що вони впевнені в тому, що всі проблеми будуть вирішені з розумінням і турботою до почуттів та унікальної точки зору кожного. Діти більш схильні брати на себе відповідальність, наприклад, за домашні обов’язки, з вірою в те, що ними будуть керувати, а не критикувати їх.
Діти вчаться реагувати та ставитись до інших людей під час конфліктів так, як їхні батьки реагують і ставляться до них під час домашніх непорозумінь. Ваші діти внутрішньо будуть реагувати на конфлікти з вами, братами й сестрами і своїми друзями згідно з вибраною вами моделлю виховання.
У мирній моделі виховання діти дізнаються, що виклики – це можливості для навчання, а не доказ того, що з ними щось не так. Вони вчаться слухати й визнавати почуття та позицію інших людей за допомогою отримання того ж. Вони вчаться висловлювати свої почуття мирним способом і шукати таке рішення проблеми, яке задовольняє найбільшу кількість потреб. Вони дізнаються, що врегулювання конфліктів передбачає розуміння один одного і співпереживання один одному, вони збільшують словниковий запас для вираження емоцій і потреб і набувають чудові навички вирішення конфліктів, якими будуть керуватись усе життя.