Цінності сімейного виховання
Усе найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не може. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку у колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної дитини. Українська сім’я є першою школою національного виховання, світлицею моральних чеснот, формування пошани до рідної мови, народних звичаїв.
З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Традиції – це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю, підтримуючи її цілісність та зв’язок між поколіннями. Народні традиції охоплюють усі сфери людського життя, регулюючи сімейні та суспільні відносини. Українська родинна система виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним об’єктом виховання визначає дитину, а суб’єктами – батьків, родину, громадськість. У результаті виховних дій мільйонів людей сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість – народну педагогіку. Отже, народна педагогіка є сумою здобутих народом знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, приказках, піснях), а також іграх, мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.
Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на грунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин. Педагогічний ідеал народної педагогіки – сім’я повна, багатодітна, зі сприятливою для виховання дітей педагогічною атмосферою. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формується як гармонійно розвинута особистість. Головна мета сімейного виховання – сформувати справжню людину, наділену найкращими людськими якостями: високоморальну, здорову тілом і душею, сильну розумом.
Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи у дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожний член сім’ї, в тому числі й_ дитина, обов’язково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обов’язків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків.
Родинна обрядовість, яка виступає засобом саморегуляції людського життя. Родинні обряди охороняли цінність сімї, зберігали святість людських стосунків.
Родинне правильне виховання служить для наслідування у всіх прийдешніх поколіннях. Українська родина, як виховна організація володіє великим педагогічним потенціалом, який має бути плідно використаний у сучасному вихованні. Народні традиції та обряди мають бути використані у навчанні, побудованому на етнопедагогічній основі. Новий підхід у вивченні народознавства – актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.
Наші предки славили силу і міць, велич і красу своєї родини, оспівували її високі моральні якості в піснях, прислів’ях, приказках: “Свого роду не цурайся”, “Нема краще в світі, як рідня”, “Від родини йде життя людини”, “Без сім’ї нема щастя на землі”.
Українці розглядали сім’ю, як святиню, а виховання дітей, як святий обов’язок батьків.
Століттями складалися традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи, серед яких народна педагогіка головну роль відводила трудовому вихованню, як першооснові життя суспільства. (“У праці – краса людини”). У народі застерігали: неробство веде до нещастя. Потреба і уміння працювати – це те найкраще і найцінніше, що можуть залишити батьки своїм дітям. Трудове виховання становить основу народної педагогіки. (“Без труда немає плода”). Навіть народження дитини народною свідомістю сприймалося як прихід на світ нового трудівника чи трудівниці. Тому найперші магічні дії, коли дитина побачила світ, були спрямовані на те, щоб прищепити їй працелюбність. Зав’язуючи пуповину хлопцеві, баба-повитуха бажала, щоб той “книжку читав і дрова рубав”, а дівчинці – “аби хліб жала, на сорочку пряла”.
Отже, народна педагогіка – високоморальна. Вона високо підносить достоїнство людини, спонукає її розвивати свої найкращі риси. Уся виховна система спрямовувалась на вихованні людяності, високих моральних почуттів і рис, любові до вітчизни, шанобливого ставлення до людей праці, до всього свого, рідного.
Через пісні, казки, прислів’я та інші засоби фольклору народ відкривав перед дитиною красу людських взаємин, прагнув одухотворити людську працю, побут, навчити жити за законами краси. У народній педагогіці дитина розглядається, як неоціненна частка природи, і її виховання підпорядковується загальним законам. В народній педагогіці найбільшу увагу приділено вихованню дитини від одного до п’яти років, якраз тоді, коли дитина найінтенсивніше росте і розвивається.
У вихованні дитини брала участь вся сім’я. Перебуваючи у сімейному колі, дитина була предметом виховання і водночас суб’єктом засвоєння традиційних норм співжиття родинних взаємин.
Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створені та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.
Сім’я та сімейні цінності відіграють основну роль у вихованні і становленні дитини. До сімейних цінностей в першу чергу відносяться любов, взаєморозуміння, підтримка та повага один до одного. Завдання батьків – створити навколо малюка атмосферу любові і тепла і закласти в основу його майбутнього життя максимум корисного, світлого і доброго.
Ми в нашій сім’ї стараємося притримуватися таких правил:
1. Розмовляємо з дитиною, цікавимося, як у нього пройшов день, прислухайтеся до його думки. Малюк повинен відчувати себе членом сім’ї і важливою для нас людиною. Обговорюємо з ним все прочитане або побачене, пояснюємо дитині незрозуміле і самі задаємо питання.
2. В нашій сім’ї вже склалися свої певні традиції, дотримування яких дуже зближує родину:
- На вихідних ми їздимо до бабусі і дідуся в гості
У селі в бабусі прокидаюсь рано.
Стеля — вся у сонці, в променях стіна.
Кущики картоплі присідають марно-
Все одно побачу з крайнього вікна!
У селі в бабусі все мені цікаве,
Все мене гукає, все на мене жде:
Квіти, берег річки і зелені трави,
Навіть на дорозі кошеня руде…
У селі в бабусі найтепліше літо,
Найпрудкіша стежка,
Що біжить на став.
Обминаю грядку, обганяю вітер
І гукаю хлопцям: “Бачте, не проспав!”
- По неділям та святам ми стараємося ходити до церкви:
Зустрічайте, люди, Спас яблуками з медом.
Прилітає він до нас павучками з неба.
І дарма, що у садках квіти десь пропали,
Осінь не втрачає шанс із дощами в парі…
- Ще в нашій сімї є така традиція, як і в багатьох людей – прикрашання новорічної ялинки. Владиславові дуже подобається допомагати татові прикрашати ялинку (вони вважають, що це «чоловіча» справа – маму до якої не допускають). Прикрасивши ялинку Владислав чекає на подарунки від Діда Мороза.
Під зелену, під ялинку
Ставляв Дід Мороз корзинку:
В ній цукерки та пакунки,
В ній солодощі, дарунки,
І для цуцика сюрприз –
Кістку Дід Мороз приніс!
У бабусі – холодусі
Усміх сяє на лиці.
Ходить в теплому кожусі,
З дивним пензликом в руці.
Раз мазок і два мазок –
На вікні цвіте бузок.
А на другім – сад казковий
Біля місяця-підкови.
А на третім – срібний дім,
Іній світиться у нім.
Всі дивились, дивувались,
Хто художник – здогадались.
Дід Мороз хвалив бабусю
Чарівницю-холодусю.
З нею в танці закружляв,
З Новим роком привітав.
3. У дитини є свої домашні обов’язки; прибрати свої іграшки, прибрати одяг і т.д. Ми батьки в свою чергу стараємося ніколи не відмовляти, якщо дитина захоче нам допомогти. Спільна праця зближує людей, і таким чином ви передаєте дитині свій досвід. 
Як прийду я з дитсадочка –
Нагодую вдома квочку,
Підмету у хаті, в сінях,
Принесу теляті сіна.
Хай матуся відпочине,
Щоб не поралась сама.
Бо який же я мужчина,
Якщо помочі нема?
Я печу, печу, печу, діткам всім по калачу.
Випікайтесь калачі, у натопленій печі!
Салатик для тата
Накришив я саму миску:
Раз – цибульку,
Два -редиску,
Три – приправок притрусив.
Ну і зверху ще налив
трішечки сметанки
зі скляної банки,
От прийде з роботи тато,
Пригощу його салатом!
4. Намагаємося частіше проводити час разом. Виїжджаємо всією сім’єю на природу, ходимо в парк, зоопарк, в цирк або в театр на виставу. Вечорами граємо в настільні ігри, дивимося кіно чи мультфільм, адже головне – це радість і тепле спілкування близьких людей.
А у мого татка широченні плечі:
Зручно тут сидіти, видно вдаль малечі.
Дужі та міцнющі татко руки має.
Він мене високо вгору підкидає.
А в матусі ручки лагідні й тепленькі,
Пригортають ніжно до свого серденька.
Усмішка ласкава, очі волошкові,
Сповнені терпіння, доброти, любові.
Як візьму заруки татка і матусю,
То нічого в світі з ними не боюся.
5. Намагаємося в нашій сім’ї ставитися з повагою і бережністю один до одного. Дитина як губка вбирає інформацію, тому намагаємося уникати конфліктів і брехні. Чесне обговорення проблем і образ завжди краще недомовок і роздратування.
6. Вчимося і намагаємося просити вибачення один у одного. Ми, батьки теж живі люди і можемо робити помилки. Визнати свою помилку і попросити пробачення – це вчинок сильної людини. Дитина повинна цьому навчитися і не збирати біль і агресію всередині себе.
7. Хвалимо дитину навіть за невеликі успіхи. Намагаємося підтримувати сина в його інтересах і прагненнях, радіємо разом з ним удачам і заспокоюємо при поразках.
Дитина повинна бути впевнена, що сім’я – це те місце, де її завжди зрозуміють і допоможуть. Необхідно закріпити в ній розуміння, що сім’я – це її надійний тил, і дуже важливо любити і підтримувати рідних людей як в радості, так і важкі періоди життя.