Синдром вцілілого: як взяти себе в руки та залишитись ефективним?
Велика кількість українців, які безпосередньо не постраждали від війни або які наразі вже перебувають в умовній безпеці, можуть зіштовхнутися із синдромом вцілілого. Його основний прояв – це сильне почуття провини перед тими, хто постраждав більше.
📌 Ми маємо взяти себе в руки та для початку нормалізувати власний емоційний стан. Як це зробити?
🟢 Ви не винні в тому, що сталося. Це перша афірмація, з якої розпочинається подолання провини вцілілого. Хто винний у страшній трагедії – в цьому випадку ми чітко знаємо. І все ж таки повторіть це собі кілька разів. Ви не винні, що ви в безпеці. Ви не винні, що це сталося з іншими, а не з вами.
🟢 Будь-яка допомога важлива. Багато людей, які стикаються із синдромом вцілілого, знецінюють власні дії. «Я зробив не достатньо», «Моя допомога нічого не змінить». Це – когнітивна пастка. Будь-яка допомога з вашого боку – важлива. Якщо відчуваєте готовність та маєте ресурс зробити більше, робіть. Та не знецінюйте власні зусилля.
🟢 Бажання опинитися в епіцентрі подій. Часто, переживаючи синдром вцілілого, людина прагне повернутися туди, де небезпечно. Або прагне перебувати в епіцентрі подій разом з іншими потерпілими. Поставтеся уважно до такого емоційного пориву й проаналізуйте його. Чи раціональне таке рішення? Яку саме допомогу потерпілим ви здатні надавати на місці? Чи готові ви емоційно та фізично до поїздки в зону лиха? Банально, чи добре ви плаваєте? Часто трапляється так, що людина, яка вирушає допомагати іншим, у підсумку виявляється не готовою та сама потребує допомоги.
Бути максимально ефективним на своєму місці можна по-різному. Хтось вирушає на порятунок людей, інші займаються розселенням постраждалих, збирають донати або надсилають донати, поширюють інформацію. Все це в комплексі дає результат.
Джерело: телеграм канал ” Психологічна підтримка”
Підготувала соціальний педагог Світлана Ксьондзик