Вікові кризи дітей та їх прояви

Психологи виділяють 4 основні кризові періоди у дітей дошкільного віку:

– криза (0-2 місяців);

– криза 1 року;

– криза 3 років (проявляється в 2, 5-3, 5 року);

– криза 7 років;

Криза новонародженості.

Після пологів малюк фізично відокремлюється від мами. Йому дуже важливо адаптуватися до того світу, в який він потрапив. Якщо дитина отримує достатньо емоційної турботи, підтримки, тепла, дотиків, тоді вона розуміє, що в цьому світі хоча і не так чудово і затишно, як у мами в животику, але теж жити можна. Це дуже важливий період, так як у дитини виникає довіра або недовіра до зовнішнього світу і народжується вміння сподіватися. Завершується криза новонародженості таким важливим придбанням, як комплекс пожвавлення. Малюк при цьому пильно дивиться в очі дорослому, посміхається, підкидає ручки, ніжки, лепече. Комплекс пожвавлення є своєрідним проявом задоволення у відповідь на турботу дорослих.

Якщо криза не була дитиною успішно пережитою, вихователі ЗДО зустрінуться з недовірливим, напруженим вихованцем, який важко адаптуватиметься до нових умов і неохоче встановлюватиме контакт з іншими. До таких дітей педагоги повинні проявити особливу турботу і допомогти сформувати позитивне ставлення до світу.

Криза одного року.

Це досить виснажливий для батьків період, так як дитина часто голосно кричить, може кинутися на підлогу, плакати, тупати ногами. Дитина в цей період виявляє, що вона може пересуватися окремо від мами і може добувати різні предмети сама особисто. Відповзла, відійшла – і потрібна річ у малюка в руці. У фокусі уваги у дитини багато предметів, і вона вивчає, як ними користуватися. Дитина починає розуміти, що вона сама може взаємодіяти з цим світом через взаємодію з предметами.

На жаль, деякі батьки не підтримують прагнення своїх дітей до самостійності. У такому випадку вихователі ЗДО зустрінуться з вихованцем, у якого вкрай низько сформовані навички самообслуговування, або ж вони зовсім відсутні. Варто пам’ятати, що це не провина дітей. Вихователі зобов’язані звернути на несамостійність дитини увагу батьків та разом з ними допомогти вихованцю стати більш незалежним від інших.

Криза 3 років.

Криза, з якою так чи інакше зустрічаються вихователі усіх дошкільних закладів, тому її необхідно розглянути детальніше.

Криза 3 років – одна з найбільш ключових у розвитку дитини. До цього періоду малюк чітко починає розуміти, що він окрема, самостійна особистість, починає застосовувати займенник “Я”, індивідуалізувати себе.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм – прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);

2) впертість – наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість – реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість – намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт – поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого – ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму – намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім’ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції – страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

Криза 3-х років – явище перехідне, а пов’язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми – важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.

Вихователям, як і батькам, необхідно проявити усю свою терплячість та розуміння до малечі, яка проживає цей непростий, однак надзвичайно важливий етап. За правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, кризовий період скорочується.

Криза 7 років.

Дитина стає якоюсь «вредненькою», корчить пики, втрачає безпосередність. З’являється синдром гіркої цукерки, коли у дитини є переживання, але вона не ділиться ними з оточуючими і може робити вигляд, що «все нормально». Для батьків це неприємно і несподівано, адже викликає переживання, що дитина їм не довіряє.

Щоб увійти в нову соціальну роль, роль школяра, потрібно дотримуватися правил. І це сприймається як кризовий момент. Дитина повинна вміти спілкуватися з однолітками, дотримуватися правил, контролювати себе, щоб висиджувати урок, ставити цілі, планувати. Це дуже складно, що може стати джерелом стресу для маленького школяра.

Посприяти легшому переживанню кризи 7 років можуть і вихователі. Для цього необхідно сформувати у дошкільника позитивне уявлення про школу і під час занять приділити особливу вагу розвитку вміння концентруватись на завданні та проявляти вольові зусилля для його виконання.

Підготувала практичний психолог Ірина Михайлова