“Чому він кричить?”
«Чому ти репетуєш?», «Заспокойся негайно!», «Що за вередлива дитина, з нею треба суворіше», «Псих якийсь!».
На жаль, діти в спектрі аутизму і їх близькі раз у раз чують подібні фрази. Чому? Найчастіше через досвід сенсорного перевантаження, коли їх мозок не в змозі обробити занадто багато сигналів з навколишнього світу одночасно. Сенсорне перевантаження може спровокувати натовп, занадто гучний звук, сильні запахи, флуоресцентне освітлення або сотні інших факторів. Дуже часто нервовий зрив стає єдиним способом позбутися від напруги через сенсорне перевантаження.
Сторонньому спостерігачеві може здатися, що це «капризи» або «привернення уваги».
Нервовий зрив – це не вередування, діти зриваються не навмисне.
Ми попросили кількох аутичних людей описати, що вони відчувають під час нервового зриву. Ми сподіваємося, що їх досвід допоможе домогтися більшого розуміння і співчуття.
- «Я буквально відчуваю, що у мене розривається голова. Наближення зриву стає нестерпним, але сам зрив просто як ніби … ніби твій мозок припиняє існувати. Звичайно, цього не відбувається насправді, але я втрачаю контроль над м’язами і здатністю говорити, я не можу модулювати голос або змусити мозок сигналізувати тілу, щоб воно заспокоїлося. Це як ніби мій мозок … в останню хвилину посилає купу енергії решті тіла, але не дає інструкцій, що робити з цією енергією, так що вона переповнює все і виходить з-під контролю », – Шайна Г.
- «Це як вулкан. Він накопичується і накопичується, а потім так швидко вибухає, і всюди вогонь, який все знищує, поки не скінчиться », – Девра Р.
- «Я відчуваю себе в пастці. У мене дивне напруження в голові або в руках, і я хочу позбутися від нього. Все навколо здається екстремально справжнім, як ніби я тільки що виринула з води, я відчуваю найрізноманітніші емоції одночасно, і хочу втекти від них усіх. Я перестаю розуміти, що пристойно, а що ні, починаю говорити те, що не маю на увазі, чи то, що я хотіла сказати, але стримувалася. Щоразу все закінчується тим, що все навколо ображені або розгублені. Люди думають, що раз у мене «всього лише» Аспергер, то у мене не може бути нервових зривів, але вони у мене є. І я розумію, що вони не такі «явні» і «руйнівні» як у мого брата, але вони все одно у мене бувають. Мені кажуть «заспокоїтися», але це тільки ще більше виводить мене з себе, тому що я і так це розумію. Коли нервовий зрив «пройшов», я не можу пояснити, що тільки що сталося, тому що лише пізно ввечері (або ще пізніше), я зможу зрозуміти, що у мене був нервовий зрив. На той час, коли я зможу прийти до цього висновку, вже занадто пізно. Всі вже забули, що сталося, або їм все одно. Я буду виглядати, як ніби “намагаюся привернути увагу”», – Чи К.
- «Це як ніби самоконтроль вислизає від мене – більше немає землі, повітря або неба, тільки я і страх, лють і відчай. Мої кістки вібрують, скриплять і тріщать. У грудях немов пилосос працює. Коли я приходжу в себе, у мене синці, порізи і подряпини, тому що я хапаюся за все підряд, аби повернутися на землю. До ранку спогади про нервовий зрив повністю зникають, я тільки смутно пам’ятаю відчуття. Якщо я занадто довго думаю про це, все стане занадто інтенсивним, і у мене буде новий нервовий зрив. Мені не соромно, що я аутист. Але Боже, нервові зриви навіть не опишеш. Вони занадто великі для мого маленького тіла. Занадто великі для цієї маленької планети. Від них боляче, як від гострих бритв, але біль не на шкірі, а в душі. Все твоє єство вивертається навиворіт, і коли люди говорять «це просто шум», вони дійсно нічого не розуміють. І дуже часто рішення було зовсім простим. Часто я кричала про це. Аби лише припинити це дзижчання», – Холлі Г.
- «Втрата контролю. Я відчуваю як ніби хтось натиснув на вимикач у мене в мозку і захопив моє тіло, скасував всі раціональні думки, реакції і комунікацію. Кров стукає у мене в голові, все здається занадто великим, щоб поміститися в ній. Десь глибоко залишається маленька частина мене, яка розуміє, що відбувається, і хоче припинити це, але не може скасувати цю систему. На передній план виходять мої примітивні реакції, так що я інстинктивно ізолюю себе і намагаюся піти від всіх інших живих істот. Тільки тоді у мене з’являється можливість дихати і почати поступово заспокоюватися », – Лора С.
- «Здається, що весь тиск, що накопичився в мені (як в пляшці газованої води) виривається назовні, і ти не можеш це зупинити, ти втрачаєш над собою контроль, поки це тиск не вийде, а потім ти засинаєш, щоб відновити сили» , – Лорен Г.
- «Я повністю втрачаю контроль над моєю здатністю регулювати емоції – «фільтр» зникає, і я більше не можу зупинити нав’язливі думки про все, що мене засмучує. Іноді у мене з’являється неконтрольоване бажання жбурляти речі, але це знижує мою здатність повідомити, в чому проблема. Це замкнуте коло. Я не стільки злюся, скільки налякана, не можу говорити і взаємодіяти зі світом, і у мене буде потреба ховатися від усього кілька годин. І після цього завжди настає повне виснаження », – Кім Ф.
- «Страшно, як ніби виходиш з тіла. Я втрачаю здатність думати або сприймати, що відбувається, і можу тільки відчувати. І я відчуваю все. Кожен звук, кожен вітерець. Я хочу кричати, іноді дійсно кричу, просто крик без слів. І весь цей час я відчуваю, як ніби я дивлюся на себе з боку, і ця маленька частина мене все ще здатна раціонально мислити і думає: «Чому я так себе веду? Заспокойся, візьми себе в руки!» Але я не можу це контролювати», – Тіффані Д.
- «Особисто для мене це величезна, всепоглинаюча хвиля емоцій і сенсорних відчуттів, яка наростає і наростає, а потім страшенно обрушується на тебе. Я часто починаю ридати, злитися або і те й інше – навколишні можуть обуритися або не розуміти, в чому справа. У підсумку я повністю вимотуюсь / вигоряю з верхівки до п’ят, всередині і зовні, не можу говорити, а іноді і рухатися. Іноді я повністю відключаюся і навіть не можу сформулювати, про що думаю, а думати я можу про все підряд. Мені потрібен час і тихе місце, щоб прийти в себе, подалі від людей, де можна займатися улюбленою повторюваним справою, наприклад, малюванням / валянням, що дуже мене заспокоює і допомагає перейти від того, що я відчуваю до ясного мислення і знову нормально функціонувати » , – Кеті С.
- «Я відчуваю як ніби я просто хочу побути один, і зазвичай я це і роблю! Я зачиняюся в своїй кімнаті або йду в ліс побродити. Коли я говорю про це друзям, вони думають, що я дивний, тому що я просто не хочу нікого бачити », – Каспер М.
- «Це дуже інтенсивні, екстремальні емоції, які починають накопичуватися одночасно. Іноді здається, що єдиний спосіб заспокоїтися, щоб все це не тривало годинами – це зробити собі боляче, тому що біль допомагає звільнити екстремальні емоції», – Кетрін Б.
- «Здається, що у мене в голові сто голосів, і всі говорять одночасно і хочуть кричати», – Річард Т.
- «Я відчуваю, що більше не можу впоратися, не можу зупинити свою реакцію на все це. Начебто я більше не контролюю себе. Так що я починаю плакати, або задихатися, або і те й інше. Я думаю про кожну проблему, яка у мене є, намагаюся придумати рішення, не можу, і випускаю все емоції. Я повторюю цей процес до тих пір, поки всі емоції не вийшли. Іноді мені потрібна допомога, щоб зупинити цей процес (стіммінг, обтяжена ковдра і так далі), або ескалація продовжиться. Це зовсім не весело, і мені не подобається, як це впливає на оточуючих, але іноді це просто необхідно, щоб «перезавантажити» мою систему», – Ерін К.
- «Просто жахливо. Наче ніхто не розуміє, все навколо сміються і витріщаються на тебе, кажуть, що ти просто «все вигадуєш» або «шукаєш собі виправдання». Що може статися потім? Може бути, мене заарештують, або я отримаю травму, або завдам шкоди комусь ще? На жаль, це вже було », – Шон У.
- «Це як поїзд, який не зупиняється! … Як тільки все закінчилося, я відчуваю емоційне оніміння. Але, після хорошого нічного сну, я готовий завоювати наступний день! »- Джордан С.
Джерело: The Mighty