Емоційні стадії, через які проходять батьки особливої дитини
Народження дитини з особливими потребами
Стадія шоку
Найчастіше першою реакцією батьків є шок. Все тіло, розум, серце німіє від слів лікаря, а весь світ навколо починає здаватися незрозумілим і нереальним. Батьки опиняються наодинці разом зі своїм горем, страхом, злістю, почуттям провини і розпачем. Вони відчувають, що лише їхня провина в тому, що дитина народилася такою, інші невпинно шукають нових спеціалістів в надії, що хтось їм скаже, що це лише страшний сон. Часто батьки переживають злість і образу один на одного, на лікарів, на інші сім’ї, що мають здорових дітей, на долю. Багато сімей переходять через важкий період зневіри та депресії. І цього не можна уникнути, бо це — захисна реакція на дуже сильне емоційне потрясіння. Це необхідний процес, щоб тіло і розум впорались із великим болем. Все, що батьки можуть в цей період зробити, — це усвідомити, що переживання і почуття повинні бути комусь адресовані. Якщо батьки справді прагнуть бути почутими, вони не повинні соромитись своїх переживань і говорити про них. Плакати, якщо хочеться плакати, кричати, коли серце прагне цього, і якщо просто хочеться в тиші посидіти поряд з люблячою і розуміючою людиною, варто про це знати, не думаючи, як це виглядатиме збоку. Виражаючи свої почуття та емоції, людина звільняється від беззмістовності і невпорядкованості. Якщо поруч немає людини, якій можна було б довірити свої почуття і переживання, тоді полегшення приносить можливість написати про це на папері. Це допомагає подоланню внутрішнього хаосу.
Стадія заперечення
Коли перший емоційний шок минає, вони починають шукати інформацію про той діагноз, про який їх сповістили лікарі, приховуючи все ще в серці надію, що це помилка, що одного дня вони про все це згадуватимуть як про страшний сон. Проте пошук об’єктивної інформації в цій ситуації допоможе позбутися фальшивих здогадок, страхів, надто нереальних очікувань. Інформація допомагає вчасно надати дитині допомогу, якої вона так потребує, особливо на ранніх етапах свого розвитку. Вона допомагає вже не боятися дитини: її плачу, недоїдання чи інших проблем, а відчути себе компетентними батьками.
Стадія усвідомлення
Наступним кроком до виходу з емоційної кризи для сім’ї з дитиною з особливими потребами є пошук контактів з іншими сім’ями, яким доводилось переживати щось подібне. Це додає сили та впевненості, що, якщо хтось інший може з цим жити, то і я, і ми зможемо. Важливо також, щоб у ці хвилини поряд було якомога більше людей, яким можна довіряти: кохана людина, батьки, родичі, друзі чи, можливо, компетентний лікар. Для цього слід дати їм знати, що їхня любов і підтримка є необхідними в даний момент. Ще одним способом подолання цієї кризи є можливість розподілу обов’язків щодо догляду за дитиною, а саме: надання батькові можливості більше бавитись з дитиною, спілкуватись, годувати її, заколисувати. При цьому дуже часто виявляється, що батьки можуть бути неперевершеними «няньками», терплячими і уважними, які вміють слухати дитину, розуміти її потреби та досконало взаємодіяти. Довіряючи частину обов’язків чоловікові, жінка починає відчувати себе не лише матір’ю, але передусім жінкою, адже від цього буде краще і дитині.
Не лише батьки і родичі переживають великий біль, сум, злість і образу. Це стосується і здорових дітей в сім’ї. Не маючи інформації, оскільки батьки, як правило мало про це говорять зі своїми дітьми, в них можуть формуватись необґрунтовані страхи щодо свого здоров’я та здоров’я своїх дітей. В старшому віці брати і сестри дитини з особливими потребами можуть соромитись її, перестати приводити друзів додому, уникати розмов про брата чи сестру. Найважливішим кроком для зменшення цих труднощів є відкритість і можливість спілкування. Варто якомога більше розказувати здоровій дитині про причини і наслідки проблем, без примусу залучати дітей до опіки і догляду за братом або сестрою. Це допомагає їм почуватися потрібними і корисними.
Сім’ї варто розширювати соціальні контакти, тоді і діти не будуть соромитись свого брата чи сестру з особливими потребами, а навпаки, зростатимуть чуйними, турботливими і розуміючими та добре адаптованими до суспільства.
Стадія примирення
Нарешті, останнім важливим етапом подолання важкої психоемоційної кризи після народження дитини з особливими потребами є можливість прийняти те, що з’явилися і будуть з’являтися нові труднощі, які не можна контролювати чи змінити. Одного дня варто просто спинитись і дозволити цим труднощам увійти в життя і лише тоді з’явиться сила і можливість щось змінювати. І тоді прийде спокій і можливість радіти тому, що є, радіти найменшим успіхам дитини, які приходитимуть маленькими крочками. Але для цього потрібен час…
Мати 3-річної дитини з вираженою фізичною вадою згадує: «Раніше, коли дивилась я на свою доньку, то бачила тільки, що вона хвора, інвалід, не така, як усі. Але з часом я почала бачити свою дитину з різних боків. Вона — особистість! І для нас усіх вдома вона — як ангел. Тепер бачу, яка в мене незвичайна дитина, і ми щасливі з нею… Життя не змінилось, проблеми залишились ті самі. Але змінилась я, навчилась по-новому бачити цей світ, глибше розуміти життя. Мені здається, я тепер трохи краще розумію, що таке щастя…»