Основні поняття та принципи фізкультурно-оздоровчого виховання

моторика

Соціальна ситуація розвитку, особливості культури, конкрет­ні умови забезпечення здорової життєдіяльності та безпеки дитини детермінують рівень її психосоціального та фізичного розвитку. За­своєння дидактичної інформації та вирішення корекційно-виховних завдань здійснюється саме в результаті рухової активності дітей. Ор­ганізована рухова активність сприяє урізноманітненню форм прояву вищої нервової діяльності: орієнтуванню у просторі, розпізнаванню образів, символів тощо. Засоби та методи фізичної культури вико­ристовують не лише для розвитку моторно-рухових здібностей, а й для формування пізнавальної діяльності дітей загалом.

Акцент на аспекті цілеспрямованої, регульованої зміни фізично-оз­доровчих, духовних основ особистості дитини з розумовою відсталі­стю визначає специфіку фізкультурно-оздоровчого напряму Концепції та потребує визначення, уточнення основних понять та термінів.

Класичне визначення поняття «здоров’я» трактується Всесвіт­ньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) як стан повної психіч­ної, фізіологічної та соціальної гармонії. Для реалізації цього соціаль­ного замовлення на допомогу педагогові приходить безліч наук про людину, про суспільство та про світ загалом. Однією з них є «педаго­гіка здоров’я». Варто зазначити, що цей термін, або ж «здоров’язбережувальна педагогіка», на сьогодні досить широко застосовується у педагогічній і медичній літературі та трактується як освітній про­цес, що сприяє якісному поліпшенню показників здоров’я дітей та оволодінню ними навичками здорового способу життя (Л. Макарова, Л. Тихомирова та ін.).

У теорії і методиці фізичного виховання застосовують специфіч­ний понятійний апарат, розуміння та засвоєння якого є обов’язковим для спеціалістів дошкільного виховання. Зміст цих понять не є по­стійним, він уточнюється та поглиблюється у зв’язку з розвитком нау­ки про фізичне виховання та її практичним застосуванням.

Фізичний розвиток — це об’єктивний процес становлення та змін біо­логічних форм і функцій організму людини (дитини) впродовж її життя. Він оцінюється рівнем антропометричних та біометричних показників (маса та довжина тіла, окружність грудної клітки тощо), фізичних яко­стей (швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість), показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток тощо).

Фізичне виховання — це організований педагогічний процес, спря­мований на морфологічне та функціональне вдосконалення організ­му людини (дитини), формування та поліпшення її основних життєво важливих рухових умінь, навичок і пов’язаних з ними знань. Фізичне виховання в дошкільному навчальному закладі як цілеспрямований педагогічний процес здійснюється всією системою організаційних форм, передбачених програмою (щоденні заняття фізкультурою, ран­кова гімнастика, рухливі ігри тощо).

Рухова активність — вроджена біологічна потреба у русі, задоволен­ня якої є важливим чинником здоров’я та всебічного розвитку дитини.

Фізична культура — частина загальної культури, сукупність матері­альних та духовних цінностей суспільства, які створюються та вико­ристовуються ним для фізичної досконалості людини. Вона історично зумовлена та змінюється на кожному новому етапі розвитку суспільства.

У сучасній теорії фізичної культури в процесі розгляду феномена фізичної культури та механізму її формування досить чітко простежу­ється тенденція використання філософсько-культурологічного підходу. У зв’язку з цим традиційний акцент на руховому, біологічному логічно переноситься на культурний, тобто виховання через культуру, через за­своєння ціннісного потенціалу фізичної культури (Л. Лубишева).

Отже, фізкультурно-оздоровче виховання (фізичне виховання з основами здоров’я) — це педагогічний процес свідомого, цілеспрямо­ваного пізнання та реалізації у фізкультурно-оздоровчій практиці при­родних передумов гармонійного вдосконалення фізичного потенціалу дитини. Саме фізкультурно-оздоровче виховання у всіх його проявах покликане стимулювати позитивні морфофункціональні зрушення в організмі дитини, формуючи у такий спосіб необхідні рухові коорди­нації, фізичні якості та здібності, спрямовані на життєзабезпечення, розвиток і вдосконалення організму.

Аналіз сучасної практики з формування здоров’язбережувальних навичок фізичної культури у дітей показав плідність та значущість психолого-педагогічних та психолого-фізіологічних теорій, а саме:

Напрямок Концепції із забезпечення фізичного виховання та основ здоров’я у дітей дошкільного віку з розумовою відсталістю спрямовує корекційно-виховну систему на новин цільовий рівень функціонування формування фізичної культури особистості. Таким чином, серед основних концептуальних положень, що визначають сутність та корекційно-виховну спрямованість означеного напряму, треба виокремити такі:

оздоровчу практику обумовлює формування принципів, що обґрунтову­ють корекційну спрямованість фізичного виховання та основ здоров’я у дітей дошкільного віку з розумовою відсталістю. Сутність цих принци­пів відображає низку закономірних ознак розвитку, конкретизує та надає конструктивний зміст системної побудови процесу фізкультурно-оздоро- вчого виховання у спеціальних дошкільних навчальних закладах.

Основоположним принципом фізкультурно-оздоровчого вихован­ня є поєднання світоглядного, інтелектуального та тілесного склад­ників формування основ здоров ‘я та фізичної культури особистості, що, своєю чергою, обумовлює освітню, корекційну, методичну та ді- яльнісно-практичну спрямованість виховного процесу.

Основу цього принципу складає вчення Л. Виготського стосовно ак­тивного привласнення особистістю історичного досвіду людства, зафік­сованого в предметах матеріальної та духовної культури. Згідно з ідеями ученого можна стверджувати, що психофізичний розвиток особистості здійснюється не лише через отримання соціально-практичного досвіду, а й завдяки формуванню її світогляду та засвоєнню певної системи знань.

Принцип діяльнісного підходу до освоєння фізкультурно-оздоровчої практики. Цей принцип визначає специфічні умови, що стимулюють активність суб’єкта, сприяють формуванню відповідного рівня зді­бностей організації власної фізичної та оздоровчої діяльності. В осно­ву зазначеного принципу покладено ідею неперервної фізкультурної освіти, сутність якої в тому, щоб навчити дитину відносно самостійно піклуватися про власне здоров’я впродовж подальшого життя.

Принцип поліваріативності та різноманітності фізкультурного виховання оснований на індивідуалізації та диференціації, що ство­рюють умови для прояву здібностей дітей у процесі фізкультурно- оздоровчої діяльності. Врахування індивідуальних, вікових та психо­фізичних особливостей, загального стану здоров’я дітей з розумовою відсталістю сприяє підвищенню ефективності процесу формування у них ціннісних орієнтацій та фізкультурно-оздоровчих інтересів.

Принцип оптимізації фізкультурного виховання визначає потребу розумної достатності та збалансованості фізично-оздоровчих наван­тажень відповідно до індивідуальних потреб, можливостей, здібнос­тей, мотивації, рівня здоров’я та психофізичного розвитку дитини з розумовою відсталістю. Він передбачає вимоги дотримання етико-гу- маністичних положень під час визначення індивідуальних фізичних навантажень, можливості використання необхідних елементарних спортивних та оздоровчих методик.

Послідовна реалізація сформульованих положень та принципів фізкультурно-оздоровчого виховання дає змогу досягти гармонії ду­ховного та тілесного розвитку особистості.