Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?
Батьки карапузів 2-3 років часто скаржаться, що їхні милі, слухняні діти раптом перетворилися на некерованих чудовиськ. Завдяки тому, що сьогодні з’явилася велика кількість літератури для батьків, багато мам і тат вважають, що капризи та істерики — це закономірний етап у розвитку дітей молодшого дошкільноговіку, що в такий спосіб вони пізнають світ людських взаємин, визначають межі дозволеного й недозволеного, і це, зрештою, «саме мине».
Дійсно, капризи, що виникають у трирічної дитини, швидше за все, є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Дитина відокремлює себе від навколишньогосвіту і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Із чого почати простіше всього? Звичайно, із протесту! Батькам важливо в цей момент зрозуміти, щоїхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення. У протилежному випадку капризи будуть посилюватися.
Часто доводиться спостерігати таку ситуацію, коли дитина, щось вимагаючи в мами, раптом падає на землю й починає кричати.
Мама розгублена, вона відчуває незручність. Та і з малям вона впоратися не може. Чому таке відбувається?
Непослідовність дозволів і заборон, коли мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра вже не можна — призводить у дитини до таких нервових зривів. «Як же так, тато мені дозволяє їсти цукерки й заходити в глибокі калюжі, а мама — ні. Сьогодні мені не можна дивитися телевізор, а вчора було можна»,— думає маля.
Причини капризів та істерик можуть бути різноманітними:
- Утома, нудьга, хвороба, розчарування, страх, гнів, ревнощі або відраза. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування — природна реакція, як тільки дитина усвідомлює,що в неї ще не достатньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу або ящик, або їйще не вистачає спритності і вправності, щоб вставити компакт-диск у програвач, або дістати бажану іграшку. Через розчарування відбуваються падіння на підлогу, брикання ногами, плач і лементи.
- Дитина вередує,якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою — мовою гри.
- Дитина вередує,якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.
- Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідовністю, то капризів не уникнути.
Як позбутися капризів?
Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте їй зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину.
Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі.
Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині — це даремно. Сварка не має змісту, биття ще більше її розбурхає.
Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», залишайтеся і далі з такою ж думкою.
Коли дитина трошечки заспокоїться, обійміть її та заспокойте: «Прикро, коли тобі хочеться щось зробити, а не виходить. Але в тебе обов’язково вийде».
Є ситуації, коли дитина за допомогою своїх капризів та істерик намагається маніпулювати дорослими.
Це випадки, коли малюк знає, що якщо він буде впиратися або вередувати довго, то мама обов’язково поступиться, бо він запам’ятав, що колись так уже траплялося. Кращий засіб — не йти на поводу в дитини. Якщо це можливо, просто вийдіть із кімнати. Спроби умовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотний ефект. Поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться.
Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне — взяти її за руку й повести.
Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що Ви однаково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде поводити сяпогано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття провини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.