Неправильні способи мотивувати дитину

батькам

Неправильні способи мотивувати дитину

Так, практично шістдесят відсотків батьків досі б’ють дітей. Більшість все-таки в стані афекту, але ще не вимерли ті, що мотивують ременем. Цей метод і раніше працював погано, а тепер не працює зовсім, тому що в наш час головний фактор успіху — емоційний інтелект, уміння відчувати інших, а ця якість у систематично битої дитини розвивається поганенько. Адже бути в емоційному контакті з батьком-садистом, любити його — це занадто боляче. Доводиться відморозити почуття і стати «як об стінку горох».

«Не буду з тобою розмовляти, поки ти не …».

Перший час діє. Але потім перестає. Побічні ефекти сильніші прямого. Десять разів дитина злякається, а на одинадцятий — сама перестане розмовляти з батьком-шантажистом.

«Закінчиш на відмінно, подаруємо планшет».

Молодший школяр не в змозі весь рік пам’ятати цю мету і тягнутися за нею. Скидається на морквину перед мордочкою нещасного осла. І знову ж таки: а якщо не вийде? Розчарування, «не варто тепер і намагатися».

Проводилися дослідження: дітей, що любили малювати, розділили на дві групи. В одній групі стали нагороджувати за малювання, а в іншій — ні. Згодом нагороди скасували, і багато хто відмовився малювати, в той час як у другій групі малювали, як раніше, всі. У мозку дітей з першої групи ланцюжок «я малюю — мені це приємно» була заміний іншим: «я малюю — мені дають приз». Внутрішню мотивацію замінили на зовнішню. А треба навпаки.

«За миття підлоги три зірочки, за миття ванни — п’ять. Десять зірочок — зайві півгодини комп’ютерного часу. Спійманий на брехні — мінус вісім зірочок».

Корпоративні теми в сім’ї — це було б смішно, якби не було так сумно. Їх можна впроваджувати зовсім потроху, наприклад, коли ми хочемо розвинути здатність утримувати в голові якесь рішення або разом боремося зі шкідливою звичкою дитини, але не повинні тотально охоплювати все її життя. Наприклад, клеїти зірочки за кожен день без бійки — це ОК. Але створювати цілу систему, де оцінюється кожен крок, не варто в будь-якому випадку.

«Даю 10 гривень за кожну п’ятірку».

Гроші не мотивують. Якщо мені почати платити на 50% більше, я не буду працювати краще. Можливо, спрацює короткочасно, на азарті, але не більше того. Та й п’ятірки знову-таки різні бувають.

«Плачу 50 рублів за миття посуду».

Тут зовнішня мотивація витісняє нормальні сімейні стосунки, в яких посуд миє той, хто хоче допомогти, або той, чий це обов’язок. Коли можна? Коли платимо за роботу, зроблену не для сім’ї, а для зовнішнього світу. Наприклад, підліток веде соцмережі фірми, де працює мама. Або допомагає з англійською дитині татового приятеля.

«Ось Міша кожен день читає». «Ти подивися, як Катя гарно пише, а ти як курка лапою». «Я в твоєму віці вже на ринку колготки продавав, гроші заробляв».

Ненавиджу Мішу і Катю, їх заняття мені абсолютно нецікаві, і, взагалі, я не Катя і не Міша — у мене свої темпи розвитку, свої способи робити різні речі і свої плани на життя. А ти, тату, ріс в абсолютно інший час, який мені навіть уявити собі важко. Краще розкажи детальніше, а не сором.

«У нашій школі щомісяця проводиться конкурс на кращого учня з кожного предмета».

«А ну, хто швидше доїсть, раз-два-три!».

Знову заміна внутрішньої мотивації на зовнішню. У школі — ще й зайвий аргумент проти дружби і взаємовиручки. У сім’ї — зайвий привід для ворожнечі між братами або сестрами. Краще так: «У нашій школі кожен хоч раз побуває найкращим у чомусь». І «Хто більше не хоче — може не доїдати».

«Я тобою розчарована. Ти вже два роки сидиш в третьому розряді. Треба було займатися!» (матуся — сину-шахісту, що недобрав бал до другого розряду).

По-перше, ми ж любимо дітей не за досягнення, правда? А по-друге, перемоги бувають різні, і поразки теж. Вираз нашої любові не повинен залежати від удачі, таланту або старанності. Втім, хвалити за щось, напевно, завжди чудово — тільки це вже не мотивація, а просто радість.