Розвиток зв’язного мовлення дитини в сім’ї

Одна з найважливіших завдань навчання дошкільнят рідної мови – розвиток зв’язного мовлення. Кожна дитина повинна вміти змістовно, грамотно, правильно, зв’язно і послідовно викладати свої думки. це допоможе їй долати мовчазність і сором’язливість, бути товариським, впевненим у своїх силах. У той же час мовлення дитини повинно бути живим, безпосереднім, виразним.

Зв’язне мовлення має дві форми:

Кожна з них має свої особливості.
Так, форма перебігу діалогічного мовлення спонукає до неповних, однослівних відповідей. Неповні речення, вигуки, яскрава інтонаційна виразність, жест, міміка і т.п. – основні риси діалогічного мовлення. Для діалогічного мовлення особливо важливо вміти сформулювати і поставити запитання, відповідно до почутих питань будувати відповідь, доповнити і поправити співрозмовника, міркувати, сперечатися, відстоювати свою думку.
Монологічне мовлення вимагає вміння зосередити свою увагу на головному. Не захоплюватися деталями и в той же час говорити емоційно, жваво, образно. Вона вимагає розгорнення, чіткості та взаємозв’язку окремих ланок розповіді. Вміння зв’язно говорити успішно розвивається при цілеспрямованому керівництві дорослого, шляхом систематичного навчання.


Починати розвивати зв’язне мовлення дитини найкраще з переказу. Переказ художнього твору доступний і близький дітям дошкільного віку в силу того, що дитина отримує готовий зразок, який діє на її почуття, змушує переживати і тим самим викликає бажання запам’ятати і переказати почуте.
Вчити малюків 3-4 років зв’язного мовлення найкраще з простого відтворення добре знайомих їм казок: «Колобок», «Ріпка», «Курочка ряба». Дитина розповідає разом з дорослими, дає відповіді на його питання, поставлені зазвичай до останнього слова фрази, вставляє окремі слова: «Посадив дід …. Що? (Ріпку)», поступово стає можливим використання питань, які допоможуть дитині давати відповідь цілим реченням. Так, після читання казки «Курочка Ряба» можна запропонувати дитині переказати її.
Дорослий: «Жили – були дід та баба». Хто жили-були? (Відповідь дитини.). «Була у них курочка Ряба». «Хто у них був?»
Після цього можна переходити до переказування маленьких оповідань. При переказі прози треба стежити, щоб відповіді дитини були якомога ближче до художнього тексту. Тому питання повинні допомагати дитині повніше використовувати не тільки словник, а й синтаксис тексту. Якщо дитина забула текст, їй треба підказати. Наприклад, переказується казка Л.Н. Толстого «Три ведмеді». Дорослий ставить запитання: «Де були ведмеді, коли Маша зайшла в їхній будиночок? » « Скільки кімнат було в будиночку у ведмедів? »Якщо дитина вагається з відповіддю на питання, їй треба допомогти навідними запитаннями. Наприклад, якщо дитина не може відповісти на питання: «Як повели себе ведмеді, коли побачили, що хтось їв їхню їжу? », можна запитати: «Скажи, яким голосом заревів Михайло Іванович».
На заняттях з дитиною п’ятого року життя можна використовувати спільний переказ. Допомога дорослого полягатиме в нагадуванні фрази, підказкою забутого слова. Це забезпечить плавність переказу, попередить розриви твору на окремі шматки.
У цьому віці розуміння і осмислення прочитаних творів набуває особливого значення. Але дитині складно ще самостійно простежити логічну послідовність сюжету, запам’ятати і точно передати мовленнєві засоби. Тому її поступово слід привчати до пошукових питань, що допомагають міркувати. Наприклад, в бесіді по казці К.Д. Ушинського «Умій почекати» можна запитати: «Як курочка ставилася до півника, чи правильні поради вона давала йому? Чому півник не хотів почекати … »
Увагу дитини треба залучати і до засобів виразності мовлення: «Як лисиця вмовляла півника виглянути у віконце? Які слова вона йому говорила? »
Дитині старшого дошкільного віку можна запропонувати питання, які вказують на окремі смислові відрізки поведінки, а потім формується план у вигляді вказівок. Наприклад, до переказу казки «Заєць хвалько» можна дати такі вказівки:
– Розкажи де жили півник та мишенята. Яким був півник? Чому його називали «Голосистим горличком». Якими були мишенята? Чому їх називали «Круть і Верть»?
– Скажи, що попросив півник зробити мишенят? Що вони відповіли?
Після переказу цієї казки дитині можна поставити запитання: «Чому Півник не пригостив мишенят пирогами?
Великі за розміром художні твори переказувати цілком не обов’язково: для переказу можна виділити тільки окремі епізоди, наприклад, опис речей або подій. Якщо дитина має труднощі у переказуванні,їй можна по ходу задавати питання. Питання мають бути конкретним, що не відволікають дитину від змісту тексту.


Одне з найулюбленіших занять малюків – розглядання іграшки. Цим слід скористатися, щоб спонукати дитину до висловлювання, складання описових розповідей. Наприклад:
– Подивися, які у кішки очі? (Зелені). А шерстка? (М’яка)
Якщо дитина не може, дорослий починає сам розповідати: «Це кішка. Її звуть Мурка. У кішки вусата мордочка, зелені очі, м’яка шерстка ». А потім запропонуйте дитині повторити розповідь.
На перших порах дуже важливий вибір іграшок для розглядання і складання розповіді. Іграшки повинні бути з яскраво вираженими характерними особливостями (колір, форма, розмір), створювати настрій.
Малюкам доцільно пропонувати не статичну красиву ляльку, а ляльку малюка, яка протягує до дитини руки, або зайця, який чимось засмучений і готовий заплакати. Такі іграшки привертають увагу своєю незвичністю. Дитина безпомилково реагує на них: втішає зайця, бере на руки і пестить ляльку, копіює позу. Але осмислити і виразити цю незвичайність словами (незграбний, смішний) дитина ще не вміє, і тут на допомогу їй приходять питання дорослого: «Чому сумує заєць? Чого він хоче?
З дитиною корисно провести спільне складання опису, коли дорослий починає речення, а дитина продовжує: «Це …(Ведмежа). У ведмежати чорні … (очі). На голові у нього надіта… (Шапочка) »
При навчанні опису добре використовувати загадки. Так дорослий спочатку загадує загадку, наприклад: «З господарем дружить, будинок стереже, живе під ґанком, хвіст колечком », а потім показує дитині відповідну картинку.

Більш старшим дітям можна запропонувати порівняти дві іграшки (наприклад, дві ляльки). Але перш, ніж порівнювати, дитина повинна уважно розглянути обидві ляльки: як вони одягнені, яке у них волосся, очі, а потім вже відзначити, чим вони схожі і чим відрізняються. Дорослий може використовувати такий прийом: скажи як я. У дорослого і дитини однакові іграшки – ведмедика, але у дорослого великий коричневий, а у дитини маленький чорний. Дорослий каже: «У мене великий коричневий ведмедик », дитина: «У мене ведмедик маленький, чорний». Дорослий: «У мого ведмедя вуха круглі, пухнасті »; дитина: «У мого ведмедя вуха теж круглі, пухнасті ». Дитина даного віку може для складання розповіді користуватись невеликим планом: «Спочатку розкажи, як називається іграшка, яка вона за кольором, розміром, як з нею можна гратися ». Поступово план можна ускладнювати, додати такі питання, як «З якого матеріалу зроблена ця іграшка? Чи подобається вона тобі? »

Якщо зовсім маленька дитина вчиться тільки відгадувати загадки, то дитина п’ятого року життя може вже сама складати загадки на основі зразка: «Хитра, руда, з довгою мордочкою і пухнастим хвостом».
Далі можна переходити до складання невеликих сюжетних оповідань використовуючи декілька іграшок, що дозволяють намітити просту сюжетну лінію.
Дитина вже може розповісти про події, свідком яких вона була. Тут можуть теж використовуватися допоміжні питання: «Де ти був влітку? З ким ти відпочивав? Що було цікавого на морі?». Дитині можна запропонувати приблизний план розповіді.


Після п’яти років, коли у дитини з’являється досить великий запас знань про навколишній світ, вона із задоволенням починає придумувати, складати, проявляючи творчість. Допомогти дитині в вигадуванні оповідань і історій можна різними способами:

Це буде поштовхом для розвитку дитячої творчості.
Навчання розповідання впливає на всі сторони мовленнєвого розвитку дошкільника, особливо на його мовленнєву підготовку до школи.