Мультфільми: користь чи шкода


Мультфільми — одне з улюблених дитячих розваг. Всі діти без винятку люблять їх дивитися, ну а для дорослих деколи це єдина можливість зайняти дитину на деякий час. Однак деякі мультфільми у батьків викликають сумніви в їх безпеці для дитини. Спробуємо розібратися в цьому питанні.

За своїм задумом мультфільм призначений для розвитку свідомості дитини, виховання і навчання. Яскраві, видовищні, образні з одного боку, і прості, ненав’язливі, доступні з іншого, мультфільми близькі за своїми розвивають і виховним можливостям казці або навіть ігрової діяльності. Персонажі мультфільмів демонструють дитині найрізноманітніші способи взаємодії з навколишнім світом, формуючи первинні уявлення про моральні і смислових цінностях, встановлюють у свідомості дитини еталони гарного і поганого поводження. Сюжети мультфільмів дозволяють підвищувати обізнаність дитини, розвивати його мислення і уяву на доступному і цікавому дитині мовою.

Але чи всі батьки, включаючи своїй дитині той чи інший мультфільм, задаються метою розвитку, виховання чи навчання? Мама включає мультфільм для того, щоб спокійно виконати якісь справи по будинку, приготувати вечерю; тато — «посидіти» в Інтернеті, почитати журнал, що не відволікатися від керування автомобілем; старший брат або сестра — та просто тому, що з молодшим не так цікаво проводити час. Дорослі включають дитині мультфільм при будь-якому зручному випадку, часто вже не переслідує ніяких виховних або розвиваючих цілей, а часом навіть попередньо НЕ переглядаючи і не знаючи про що він, що може призвести до дуже небажаних наслідків, оскільки перегляд мультфільмів часто стає неконтроліруем і нецілеспрямований.

Дуже часто сучасна дитина може проводити наодинці з мультфільмами по кілька годин на день, які замінюють дошкільнику читаються йому дорослими казки, мамині колискові, розмови з татом, спільні ігри зі старшими. Без втручання дорослих в «мультиплікаційний» раціон дітей мультфільми дійсно можуть стати вихователями зі знаком мінус. Американською академією дитини і юної психіатрії був проведений експеримент за шестирічними дітьми. Дітям дали можливість дивитися мультфільми протягом трьох годин — з 9 до 12. У цей період дослідники спостерігали, як змінюється їх поведінка в результаті перегляду мультфільмів. Більшість дітей не їли і не пили протягом цього часу, їх поведінка не змінювалося, тільки час від часу вони міняли своє положення, пересідаючи з одного місця на інше. Міміка особи часто змінювалася, в якийсь момент вони виглядали серйозними, іноді посміхалися, а іноді замислювалися. Після трьох годин перегляду мультфільмів в поведінці дітей була виявлена закономірність — дитина почала поводитися, як персонаж з мультфільму, він починав кричати, уявляв себе героєм мультфільму. Дитина вважав, що така поведінка правильно, і що так і має бути. Він не міг побачити межу між реальністю та вигадкою. Для багатьох дорослих мультфільми стають просто ожила казкою. Для дітей же вони — реальність, нехай навіть і не реального світу, але реальність дитячого світу, де є сусідами гноми і люди, добрі тварини й затяті лиходії — лісові чудовиська. Прочитати — значить зрозуміти, побачити ж — означає повірити в реальність того, що відбувається по той бік «блакитного» екрана. Експеримент показує, що діти, коли вони піддаються впливу мультфільмів, також намагаються проектувати аналогічне мультиплікаційним героям поведінку, в тому числі і агресивна поведінка — бійки, жести і міміку і навіть лихослів’я. У результаті тривалого перегляду дитина втрачає соціальну взаємодію, його увагу зосереджується на мультфільмі.

Ознакою сучасної сім’ї, де є дитина, є наявність в будинку великої кількості DVD-дисків з мультфільмами різного жанру; мультфільми «закачени» на всі наявні гаджети — планшети, смартфони, домашні кінотеатри, автомобільні навігатори та медіа-пристрої, настільні комп’ютери. Про постійне наявності мультфільмів в кінопрокаті на будь-який смак і колір навіть не варто згадувати. Але чи проходять сучасні «шедеври» мультиплікації відповідний найсуворіший цензурний відбір як у радянський час? Чи може не так давно прийнятий закон про цензуру в повній мірі захистити дитину від негативного емоційного впливу (страху, агресії, спотворення цінностей та ін) деяких сучасних мультфільмів?

Не всі це знають, але в радянські часи всі мультфільми проходили жорсткий контроль, і кожен кадр розглядався «під лупою», в тому числі і з точки зору його впливу на дитину. Позиції цензорів того часу здаються небезумовний, а багато радянські мультфільми — занадто примітивними, ура-радянськими або моралізаторськими. І все ж у радянській анімації не відняти того, що вона була комфортна для дитячої психіки, вчила прекрасного, доброго, вічного і часом оформляла ці уроки в самобутній авторській манері — перегляд мультфільму часто ставав для дитини першою зустріччю з мистецтвом.

В останні два десятиліття ситуація змінилася. На даний момент відсутні науково обгрунтовані рекомендації щодо застосування вікових обмежень до мультфільмів, а також для відбору мультфільмів, створених з метою виховання та освіти дитини. Сьогоднішня західна мультиплікація часто зроблена дешево і халтурно, без жодного врахування можливостей і потреб дитини. Та й нинішні російські мультиплікатори не завжди враховують особливості дитячого сприйняття. В результаті діти отримують несортоване потік анімаційного видовища, в якому жорстокість уживається з сентиментальністю і поганим смаком, ходульні сюжети оформлені в безликої естетиці, а герої позбавлені навіть натяку на індивідуальність.

У 2012 р. дитячими психологами було досліджено виховний потенціал мультфільмів радянського періоду і сучасних повнометражних вітчизняних і зарубіжних мультфільмів. Радянські мультфільми в переважній більшості, як вже було зазначено, носили часто відверто моралізаторський характер. Сучасні ж не відрізняються суворої мораллю. Сюжети радянських мультфільмів прості і зрозумілі, проблеми, підняті в них, знайомі дітям. Приміром, такі мультфільми як «Троє поросят», «Вовк і семеро козенят», «Дід Мороз і сірий вовк» покликані навчити маленьку дитину особистісним кордонів, дати конкретну позитивну установку «Моя будинок — моя фортеця». У сучасних же мультфільмах часто можна побачити істерики, шантаж, бійки, смерть, вбивство, похорон, гонки, кримінальні розбірки, п’яні посиденьки, помста, суд над злочинцем та ін (наприклад, смерть акули і церемонія похорону («Акуляча історія»); детально показана смерть короля-жаби («Шрек 3»); азартні ігри на гроші, «вибивання» карткових боргів («Добриня Микитич та Змій Горинич»), множинні сцени вбивств, насильства і агресії, («Реальні монстри»,«Годзілла»,«Круті бобри»,«Людина-павук»,«Дика сімейка Торнберрі»,«Губка Боб квадратні штани», «Як говорить Джінжер», «Гей, Арнольд», «Скубі Ду», «Том і Джеррі» тощо). Такі мультфільми емоційно спустошують дитини, енергія йде в порожній символ, а гра, породжена такий мультиплікацією, позбавлена новизни і користі. І ми вже маємо справу з «роботизованим дитиною», захопленим мультиплікацією, прив’язаним до екрану, переважною власне «я», захоплюються непереможними і всемогутніми героями мультфільмів.

Чи не обійдена увагою і любовно-еротична складова. Один з російських телеканалів зняв фільм «Вплив мультфільмів на дітей», в якому дуже добре продемонстровано спотворення цінностей, зокрема перекручування образів-еталонів жінки і матері на прикладі Білосніжки і Феони з Шрека. Дівчатка змалку отримують сценарій жіночої поведінки з таких мультфільмів і потім несвідомо чи свідомо реалізують його в реальності. А цей сценарій — це набір якостей «істинної жінки»: агресивність (у тому числі і словесна), сексуальність (розв’язність, легкодоступность), емоційна холодність, цинізм. Образ жінки позбавляється романтики і таємниць, йде наділення його дорослим реалізмом, фізіологічністю і жорстокістю. Попутно висміюються традиційні для російського суспільства жіночі якості, ті самі, які постачають наші вітчизняні добрі мультфільми — це цнотливість, ніжність, сором’язливість, безкорисливість, скромність і материнство як таке. Практично завжди ці інтроекти завуальовані, розбавлені разноцветием сюжетно-рольових ходів і ви не завжди їх уловите, але вони подібно 25-го кадру дуже легко записуються нашим несвідомим, руйнуючи систему істинних цінностей.

Переглянувши мультфільм, діти найчастіше запам’ятовують головних героїв, що володіють певними характеристиками. Тому вкрай важливі для осмислення саме типажі головних героїв, їх основні і сутнісні характеристики: Шрек («Шрек») — невихований, грубий; осел («Шрек») і зебра («Мадагаскар») — настирливі, нав’язливі, балакучі; лев Алекс ( «Мадагаскар») — самозакоханий; Альоша Попович («Альоша Попович і Тугарин Змій») — боягузливий, дурнуватий; Забава («Альоша Попович і Тугарин Змій») — егоїстична, істерична, не поважає старших. Але ж для дітей головний герой, безумовно, повинен бути позитивним. Це означає, що дитина сприймає його цілком і повністю як «хорошого», він ще не в силах визначити всю складність натури героя, оцінивши, що він робить «добре», а що «погано». Тому все, що робить улюблений персонаж, дитина сприймає як належне. У радянських мультфільмах герої прозоро діляться на позитивних і негативних. Дитина здатна визначити, хто робить правильно, а хто — ні, і які наслідки можуть бути у таких вчинків.

Сучасні мультфільми позиціонуються як розважальні, легкі, гумористичні. Але гумор, представлений в них, найчастіше злий, грубий, дурний, поверхневий і примітивний, він не розкриває внутрішній комізм ситуації. Наприклад, з гумором показані ситуації із заподіянням болю: Шрек на гірці отримує удар нижче пояса («Шрек»); пташка лопнула від співу, щоб принцеса змогла взяти яйця з її гнізда на сніданок («Шрек»). Смішними представлені невихованість, неправильне, що порушує всі норми поведінки. Таким чином, діти засвоюють, що сміятися можна над болем, приниженням, невихованістю і вульгарністю. Причому подробиці такої поведінки багаторазово повторюються, детально розкриваються, «Смак». У радянських мультфільмах гумор добрий, непошлий і нешкідливий.

Естетична складова сучасної анімації теж часто знаходиться на низькому рівні: герої часто просто відразливі. Той же Шрек — хіба його можна назвати симпатичним? А страшні монстри і кіборги з «Планети скарбів», а «мутованих в нетрях каналізації» страшні зелені Ніндзя, а смурфики, бакугани або гіпертрофовані феї Вінкс за неймовірно тонкими таліями і нереально великими очима? Героями ж практично всіх радянських мультфільмів є люди або тварини, і всі вони цілком відповідають естетичним нормам.

Сучасні мультфільми містять особливо низький рівень мовної культури: грубі, жаргонні слова, неприпустимі для слуху дитини. Приклади грубої лексики присутні в багатьох з них: «шмаркач», «тупий», «гальмо», «бовдур», «дебіл», «кретин», «повний отпад»; в серіалі «Спанч Боб» є серії з назвами «Добро просимо в помийницю»,«Губка Боб і маніяк-душитель»та ін Жаргонна лексика також представлена в багатьох мультфільмах:«хвацько»,«прикольно»,«пофігу»,«шізовое містечко»та ін Але крім цього, в сучасній анімації часто піднімаються недитячі теми проявляються в таких висловах: «будемо розповідати один одному про любовні пригоди», «висока пружна попка», «ми сексуальні!», «велелюбна ти машина, дай їй відпочити!» («Шрек»). Діти будуть використовувати цю лексику, вважаючи її справжньою, живою. Саме вона може лягти в основу культури мовлення дітей. Крім того, різні герої багатьох сучасних мультфільмів говорять однаковими голосами, однаково сміються, видають однакові звуки. У радянських же мультфільмах герої говорять на хорошому, гарному мові, у кожного свій неповторний голос, емоції, звучить справжня авторська музика.

Однак на сьогоднішній день крім старих, добрих радянських мультфільмів випускається ще безліч розвиваючих і навчальних мультфільмів для дітей (наприклад, деякі серії з мультсеріалу «Смішарики», «Барбоскіни», «Лунтік» тощо). Як позитивний приклад можна навести американську «Історію іграшок», де руху і міміка персонажів різноманітні і добре промальовані, або згадати «Чучу» Гаррі Бардіна, яка, з точки зору психологів, містить важливі та актуальні для дитини образи і переживання. Але найголовніше — ніякої мультфільм не замінить живого спілкування дитини з дорослим, В якому він так потребує!