Дитяча впертість


Упертість – «хвороба» особистісного зростання.
Упертість – доля гордих, своєрідна захисна реакція дитини, що має почуття власної гідності. Упертість – броня проти залежності від батьків.
Дорослі називають упертістю неслухняність дошкільника, його небажання підкорятися їхнім вимогам, намагання дитини все робити по-своєму. Чи всі без винятку вимоги дорослого доцільні? Чи завжди ми беремо до уваги загострену потрубу дитини-дошкільника у самовираженні, самоствердженні, відстоюванні власної думки?
ВАЖЛИВО ЗАУВАЖИТИ: впертість здебільшого засвідчує даровану природою здатність відстояти, захистити своє «Я», виразити свою незгоду з перешкодами, що стають на шляху, утвердження себе.
Зрозуміло, що маленька дитина має узгоджувати свої бажання із соціально-моральними нормами, правилами, вимогами дорослих, проте усвідомлня цієї необхідності має увійти в життя дитини пиродно. Надмірна суворість, тиск, несправедливість, вимога покоритися можуть підкріплювати протесні реакції, зокема впертість.
Дуже часто дорослі, які жаліються на впертість дитини – індивідуалісти, самі схильні наполягати на власній точці зору. Вони субєктивно оцінюють події, негнучкі й надмірно експресивні, саме вони показують дітям, як необхідно себе вести в різних ситуаціях.
Упертість дитини — «конфлікт інтересів»: потреби дорослого домогтися своєї вимоги за будь-яку ціну і намагання малюка відстояти власну гідність.
ВЛАДНІСТЬ, ЧЕСТОЛЮБНІСТЬ, НЕВРОТИЧНА ПОВЕДІНКА дорослого спричиняють впертість малюка як захисну реакцію, як відповідь на надмірний тиск приниження, суворість. Отже, варто не доводити до абсурду ситуацію зіткнення дитячого і дорослого інтересів. Краще знайти компромісне рішення, чесно з’ясувати, де провина кожного, поступитися один одому.
Трапляється, що впертість зростаючої особистості проявляється безпричинним негативізмом, забарвленим агресією. Такий малюк не усвідомлює своєї поведінки, не переживає мук сумління, не піддається на умовляння дорослого. Це невротична форма впертості, яку можна визначити, як «дух суперечності».

ВАРТО ВЗЯТИ ДО УВАГИ:
• Від надмірно великої кількості зауважень і обмежень з боку дорослого така дитина ще більше збуджується,оскільки не в змозі їх виконати.
• Коли дорослі починають воювати з упертістю – це лише посилює прояви неврозу: послаблює захисні сили оргаізму, активність малюка перетворюється на пасивність, занурення в себе; прагнення дитини до самоствердження й упевненості в собі преходить на нерішучість, самостійність – на інфантильність.

ВАЖЛИВА ДЕТАЛЬ:
— чим упертіші стають дошкільнята стосовно рідних і близьких дорослих, тим легше вони піддаються навіюванню з боку інших людей. Особливо, якщо ті легко йдуть їм назустріч, роблять вигляд, що їх розуміють. Отже, такий малюк легко потрапляє у залежність від інших, які можуть керувати ним на свій розсуд.

ПОРАДИ ДОРОСЛИМ:
1. Спробуйте поставити себе на місце дитини.
2. Порівняйте її поведінку вдома і в дошкільному зкладі.
3. Спілкуйтеся з нею «обличчям до обличчя».
4. Програвайте в іграх певні конфліктні ситуації, предбачайте в них зміну ролей дитини.
5. Викристовуйте зображувальну діяльність з метою звільнення малюка від бажаня виявити впертість.

ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ З МАЛЕНЬКИМ ВПЕРТЮХОМ?
• Звинувачуючи свою дитину в упертості, подумайте, чи ви самі не вперті. Чи досить у вас фантазії та уяви переключити дитину на щось захоплююче, цікаве? Чи вмієте ви відрізняти відтінки взаємин, опираючись на темперамент дитини, чи вам необхідна лише її безперечна покірність? Проаналізуйте свою поведінку стосовно дитини. Чи не принижуєте ви її?
• Якщо дитна вперта, задумайтесь, чи не має вашої провини в цьому? Вона справді вперта, чи просто є жертвою конфлікту в родині і наслідує своїх батьків?
• Задумайтесь про те, що її мучить. Така поведінка зазвичай супроводжує тривалий, безвихідний для дитини емоційний стрес. Шукайте джерело стресу. Якщо стрес не припиниться – це шлях до неврозу.
• Врахуйте, що коли дитина збуджена і непосидюча, невгамовна і не доводить розпочату справу до кінця, ваші зауваження ще сильніше збуджують її і роблять впертішою.
• Намагайтеся знайти найменший привід похвалити малого впертюха.